Саладін (Салах-ад-дін) (1138-1193), який через ряд випадковостей піднявся до вершин влади, є, мабуть, найзнаменитішим на Сході полководцем Середньовіччя. Його життя припало саме на той період, коли виникла свідома потреба у політичному об'єднанні та захисті ісламу за часів хрестових походів. У 1164 році Саладін, будучи вже правою рукою полководця Нур-ед-діна на війні, брав участь у звільненні Єгипту від хрестоносців. Після смерті Нур-ед-діна він очолив арабське військо і воював з хрестоносцями та їхніми державами у Святій Землі – графством Едесським, князівством Антіохійським, королівством Єрусалимським, графством Тріполі. Разом зі званням головнокомандувача мусульманської армії Салах-ад-Дін отримав владу над завойованим арабами Єгиптом. У 1174 році він здійснив державний переворот і заснував династію Аюбідів. Саладін став повновладним султаном Єгипту - найбільшої на той час держави в арабському світі. За дванадцять років безперервних військових походів султан Салах-ад-Дін підкорив Сирію та Ірак і став визнаним військовим лідером мусульманського світу. Тепер держави хрестоносців на Близькому Сході з усіх боків були оточені володіннями єгипетського султана, який поклявся вигнати невірних і оголосив їм священну війну. Саладін відновив у Єрусалимі владу мусульман, яку вони втратили 1099 року. На відміну від хрестоносців, султан вчинив зі своїми бранцями благородно. Він звільнив зруйнованого єрусалимського короля Гвідо де Лузіньяна, попередньо взявши з нього лицарське слово, що той ніколи більше не підніматиме зброю проти мусульманського світу. Християнам було дано 40 днів, щоб вони залишили Священне місто. Крім того, Саладін гарантував привілеї та недоторканність християнських паломників, які відвідують Єрусалим. Своїми успішними діями Саладін звів до мінімуму завоювання європейського лицарства під час Другого хрестового походу 1147-1149 років. Війна за володіння Святою Землею, а разом з нею і Третій хрестовий похід закінчилися тим, що єгипетський султан Салах-ад-Дін та англійський король Річард Левине Серце під час їхньої зустрічі у вересні 1192 уклали перемир'я на три роки. Фактично ця угода виявилася мирною угодою, що діяла протягом багатьох років. Головний опонент хрестоносців користувався повагою у християнській Європі за лицарські звитяги: хоробрість і великодушність до противника. Він не був ні кровожерливим східним переможцем, ні руйнівником культурних цінностей.