Мао Цзедун (1893-1976) є однією з найяскравіших і суперечливих постатей XX століття. Одним він здавався живим втіленням найкращих якостей китайського народу, іншим – лицемірним диктатором, для якого не було нічого святого. Він зумів поєднати теорії ліворадикальних європейських філософів із давньокитайськими традиціями. Химерна суміш марксизму і конфуціанства - як би не відхрещувався від останнього Мао - виявилася найбільш ефективною в тих історичних умовах, в яких опинився Китай у середині XX століття. війну. Скориставшись економічною допомогою Радянського Союзу, Мао зумів домогтися своєї країни повної незалежності. Встановивши режим особистої диктатури, «великий керманич» далі пішов своїм шляхом, вступивши у конфлікт із СРСР. У потрібний момент він протиставив радянському ладу «свій» соціалізм, затаврувавши кремлівське керівництво як ревізіоністів та зрадників. Влада Мао трималася не на стабільності та стійкості суспільних зв'язків, як це було в давніх імперіях, а саме навпаки: саме нестабільність і нестійкість уможливлювали той режим влади, який раніше створив у СРСР Сталін і потім творчо розвинув у китайських умовах Мао. Усі створені ним надзвичайні ситуації (форсовані індустріалізація та колективізація, «великий стрибок» і «культурна революція») зрештою були результатами його некомпетентності як управлінця. Найбільш абсурдними засобами здійснення «великого стрибка» стали полювання на горобців, що викликало в країні екологічну катастрофу, «щільний посів» зерна, що призвело до значного зниження врожаїв, а також виплавка в домашніх умовах чавуну, який виявлявся настільки низькою якістю, що був цілком непридатний для використання. Придумані Мао оригінальні заходи стимуляції виробництва та народного ентузіазму стали марною тратою часу та сил. Однак наприкінці 1960-х років, коли «культурна революція» пішла на спад, маоїзм несподівано став популярним серед лівих інтелектуалів у розвинених країнах Заходу. Ідеї отримали ходіння нарівні з троцькістськими і анархістськими теоріями і звучали як антитеза «застарілого» марксизму-ленінізму, ідеологічної бази Радянського Союзу, що обюрократився. Ліворадикальні ідеї стрімко поширювалися у Франції, ФРН, Японії та США, проте капіталізм встояв, і в 1970-і роки маоїстський рух видихнувся. Після смерті Мао Цзедуна у Китаї відбулися рішучі зміни. В даний час КНР є державою, що найшвидше розвивається у світі. Це стало результатом політики, яку проводили наступники «великого керманича». Відмовившись від ідей Мао Цзедуна, вони продовжують вважати себе його продовжувачами. Незважаючи на докорінну зміну економічного курсу та глибокі соціальні зміни, Мао Цзедун залишається символом країни.