До середини XIX століття Німеччина залишалася роздробленою на безліч невеликих держав, об'єднання яких стало для країни життєвою необхідністю. На противагу прагненням демократичної громадськості, яка сподівалася подолати роздробленість знизу, об'єднання Німеччини здійснив глава прусського уряду Отто фон Бісмарк (1815-1898). Домогшись величезної влади, «залізний канцлер» вміло розпоряджався нею, наче розігрував шахівницю. Він мав здатність холодно оцінювати ситуацію, навіть перебуваючи в самій гущі подій, і завжди знаходив ефективні рішення. Бурхлива політична кар'єра Бісмарка почалася на дипломатичній ниві. Хоча він не добився якихось значних успіхів, зате, будучи прусським послом спочатку в Росії, а потім у Франції, набрався досвіду і придбав собі ім'я у міжнародних колах. Як не дивно, але майбутній автор Німецької імперії спочатку ставився до ідеї об'єднання Німеччини негативно. Його патріотизм спочатку замикався лише рамками Пруссії, а ідеї загальнонімецької єдності здавалися небезпечними мріями ненависних йому лібералів. Саме боротьби з ліберальним рухом Бісмарк і знадобився королю Вільгельму I, який призначив Бісмарка міністром-головою (канцлером). У першої ж промови як глава уряду Бісмарк сказав знамениті слова: «Стан Пруссії у Німеччині має визначатися не її лібералізмом, але її силою... Великі питання часу вирішуватимуться не промовами і резолюціями більшості… - але залізом і кров'ю». Мало зважаючи на думку парламенту, Бісмарк зумів швидко зміцнити міць пруської армії. Логіка політичної боротьби призвела його до розв'язання воєн спочатку з Данією, та був і з Австрією. Переможне їх завершення підвело до необхідності розпочати третю поспіль війну з Францією, цілком здатною спільно з нещодавно переможеною Австрією виступити проти Пруссії. Швидка і зовні легка перемога над французами викликала в Німеччині майже загальну ейфорію, яка змусила багатьох на якийсь час забути про свою нелюбов до Пруссії. Бісмарк не міг не скористатися таким зручним моментом і досяг того, що головним підсумком франко-прусської війни стало створення єдиної Німецької імперії. Добившись об'єднання Німеччини, Бісмарк не прагнув за всяку ціну продовжувати агресивні війни. Зміцнюючи військову міць своєї держави, він дотримувався принципу «хочеш миру готуйся до війни». У області зовнішньої політики у «залізного канцлера» були дві установки, яких він дотримувався практично завжди: Франція є стратегічним суперником Німеччини; не можна за жодних обставин робити Росію ворогом Німеччини. За наявності ворожої Франції погані відносини з Росією загрожували для його батьківщини війною на два фронти. Однак, Бірмарк, що розривався між прагненнями не зіпсувати відносини з Росією і задовольнити Австро-Угорщину, що стикалася з Росією на Балканах, сам багато в чому підірвав колишню близькість Пруссії зі східним сусідом. Наприкінці XIX століття підтримуване Бісмарком рівновагу сил у Європі було остаточно порушено, що призвело до того, що «залізний канцлер» боявся найбільше: у двох світових війнах Німеччина воювала на два фронти і в обох випадках виявилася переможеною.