Сіддхартха Гаутама (566-486 до н.е.) був спадкоємцем престолу в царстві Шакья в північній Індії. Він міг би стати блискучим правителем, але царевич, побачивши страждання цього світу, поряд з якими тьмяніють усі радощі життя, відмовився від багатства та влади і скромним мандрівником вирушив на пошуки мудрості. Він переміг демона Мару і став великим Буддою. А потім він повернувся у світ, щоб повідомити людям вчення про Чотири благородні істини. Його називали Шакьямуні («Мудрець із шаків»), Бхагаватою («Благословенним»), Татхагатою («Так пішли»), Сугатою («У добре пішли») та Джиною («Переможцем»). За життя Гаутама Будда забороняв записувати свої проповіді. Лише перед смертю він дозволив учням зберегти їх для майбутніх поколінь. Але попередив: справжній учень - той, хто йде вірним шляхом, прагнучи знайти істину. Коли Просвітлений залишив цей світ, його вчення стало релігією. У міру свого поширення вчення обростало новими обрядами і поєднувалося з релігіями тих місць, куди воно проникало. У результаті буддизм перетворився на складний філософсько-релігійний комплекс. Виникло й оригінальне буддистське мистецтво. У наші дні буддизм є панівною релігією у багатьох азіатських країнах. Буддизм у формі хінаяни, поширений у країнах Південно-Східної Азії, не визнає будь-якого іншого будди, крім Шакьямуні. Це суперечить характерній для півночі буддистського світу вірі у можливість появи інших бодхісатв.