Як давно помічено, революцію замислюють мрійники, здійснюють ділки, а її плодами користуються пройдисвіти. На жаль, це правило не знає винятків. Проте в суспільствах, де панують злидні, безправ'я та лицемірство, знову і знову народжуються люди, які прагнуть здійснити комуністичний ідеал. Найбільш яскравою фігурою світового комуністичного руху середини XX століття без сумніву можна визнати Ернесто Че Гевару (1928–1967), який прожив коротке, але яскраве життя. Його політична діяльність триває менше 14 років, але вона надзвичайно насичена: 1954 рік – участь у опорі інтервенції у Гватемалі, 1956-1959 роки – кубинська герілья, починаючи з десанту «Гранми» до переможного вступу до Гавани, 1959-1965 уряд та дипломатичні місії Куби; 1966 - участь у партизанській боротьбі в Конго, 1967 - збройна боротьба і смерть в Болівії. За своє життя Че встиг більше, ніж багато хто з тих, кому було відпущено більш тривалий термін. Одні бачать у ньому фанатика, що рухається відчаєм, що кидався вперед у пошуках загибелі. Для інших він – втілення ідеалу революціонера-романтика.