У другій половині XIX століття Єгипет, що формально входив до складу Османської імперії, опинився залежно від Великобританії. Незабаром після закінчення Першої світової війни країна отримала незалежність, яка насправді виявилася фіктивною. Влада країни, як і раніше, належала англійцям, які керували Єгиптом за допомогою маріонеткових урядів. У руках залишався Суецький канал, який приносив колонізаторам величезні прибутку. У 1952 році молодий єгипетський офіцер Гамаль Абдель Насер (1918-1970), очолив державний переворот, який покінчив із майже колоніальною залежністю Єгипту. Ця подія пробудила весь арабський світ, змусивши й інші арабські народи розпочати боротьбу за свою дійсну незалежність. Насер виявив себе вмілим політиком. У 1954 році він досяг того, що англійці погодилися вивести війська з зони Суецького каналу. Після того як влітку 1956 останній англійський солдат залишив єгипетську землю, Насер заявив про націоналізацію Суецького каналу, право на управління яким Єгипет втратив ще в XIX столітті. У відповідь Великобританія, Франція та Ізраїль вторглися до Єгипту, але суецька криза була зупинена завдяки протестам міжнародної громадськості та дипломатичному втручанню США та СРСР. 23 червня 1956 року під час національного референдуму прийнято першу республіканську конституцію Єгипту. У цьому ж році Насер був обраний президентом Єгипту, а через два роки став президентом Об'єднаної Арабської Республіки (ОАР). Роки правління Насер пройшли під знаком суттєвого зближення Єгипту з Радянським Союзом. Внаслідок земельної реформи кінця 1950-х років та націоналізації промисловості, а також фінансових установ на початку 1960-х років економіка Єгипту набула практично соціалістичного укладу: державний сектор становив у ній понад 80 відсотків. Політика Насера викликала до життя рух арабського соціалістичного відродження, що ставив за мету створення єдиної арабської держави, але досягти реалізації цієї мети Насеру так і не вдалося. Після смерті Насера спалахнула Четверта арабо-ізраїльська війна. Арабські держави востаннє виступили єдиним фронтом. Після цього арабський світ остаточно розколовся. Втративши надію на мирне «арабське відродження», частина арабів звернулася до ідей ісламського фундаменталізму.