У середині I тисячоліття на уламках Західної Римської імперії склалися «варварські» королівства. З кінця V століття Франкською державою правила династія Меровінгів, але помалу їх потіснив рід Каролінгів, який зрештою позбавив їх навіть номінальної влади. 768 року на франкський престол зійшов другий каролінгський король - Карл Великий (742-814). Успадкувавши від батька великі володіння, Карл поставив своєю метою відтворити Римську імперію, що колись обрушилася. Він стрімко приєднував до своїх володінь нові землі, отримавши від папи римського корону імператора. У результаті він об'єднав під своєю владою величезні території сучасних Німеччини, Франції, Італії та інших країн. З допомогою зброї Карл створив величезну імперію і прагнув зміцнити її, насаджуючи християнство серед язичників. Наступне дроблення цієї імперії намітило межі майбутніх європейських держав. В епоху Відродження раннє середньовіччя стали називати «темними віками» - тобто часом, коли католицька церква пригнічувала будь-який вияв свободи. У цьому сенсі Карла Великого можна назвати тим, хто підготував ґрунт для складання темних століть. Адже саме він поклав християнські ідеали за основу своєї імперії, збільшив роль духовенства в управлінні державою, обмежуючи владу світських намісників. Зрештою, це призвело до уявлення про те, що духовна влада вища за світську, а тому світські государі повинні підкорятися папі римському. Тим часом Карл Великий говорив про двоєдність цих сил: духовний меч церкви повинен діяти у згоді зі світським мечем государя. Вплив Карла Великого на подальший розвиток Європи дався взнаки ще й у тому, що в багатьох країнах Європи спадкових правителів стали називати «королями» (від латинської форми його імені - Carolus).