У лютому 1945 року, наприкінці Другої світової війни, три лідери союзників - Рузвельт, Черчілль та Сталін - зібралися на Ялтинській конференції для того, щоб вирішити майбутнє повоєнного світу. Через два місяці президент США Рузвельт раптово помер, і замість нього на політичну сцену вийшов віце-президент Гаррі Трумен (1884-1972). В історії XX століття до вищої влади неодноразово приходили люди, які зовні нічим не примітні, що з'явилися ні звідки. Найчастіше вони висувалися з політичного небуття – точніше, з другорядних посад – яскравими політичними лідерами, які підшукували собі лояльну заміну. Найчастіше такі зовні непоказні особистості з'являлися на чолі держав у результаті складних політичних маневрів і розглядалися як тимчасові, які влаштовували всіх у такій якості фігури. Саме це часто й давало їм перевагу у боротьбі за владу. Гаррі Трумен належить саме до такої категорії політиків. Він став чи не єдиним у XX столітті правителем демократичної країни, який не отримав повноцінної вищої освіти. Цей невідомий раніше політик, ставши на чолі найсильнішої у світі держави у переломний момент її історії, мав зробити історичний вибір, від якого залежала доля людства на кілька десятиліть вперед. Гаррі Трумен відрізнявся від Рузвельта тим, що ніколи не йшов на компроміс із Радянським Союзом і послідовніше прагнув покінчити з політикою ізоляціонізму. Підсумки Другої світової війни, з якої США вийшли в ранзі найбільш потужної в економічному відношенні держави перед багаторазово посилив свій політичний вплив Радянського Союзу, вимагали на заміну «доктрині Монро» прийняття нової концепції, яка б відповідала реаліям нової епохи. У результаті 1947 року на світ з'явилася доктрина Трумена. Побоюючись комуністичної загрози, американський президент обрав політику стримування СРСР та захисту демократії в усьому світі, бачачи в цьому найнадійніший спосіб забезпечити національну безпеку США: «Ми маємо підтримувати вільні нації, їхні демократичні установи та їхню національну цілісність проти агресивних намірів з боку тоталітарних режимів тих, хто підриває світ у всьому світі шляхом прямої або непрямої агресії, і, отже, і безпека Сполучених Штатів». Таке широке тлумачення безпеки своєї країни дозволяло американцям втручатися. у внутрішні справи країн, що перебували за багато тисяч кілометрів від американських кордонів. Надавши силовий тиск на Радянський Союз, Трумен втягнув його в непосильну для соціалістичної економіки гонку озброєнь, а заодно, посилаючись на реальну, частково уявну комуністичну загрозу, перетворив США на незаперечного лідера західного світу, що дозволило американцям отримати цілком конкретну економічну. Головними подіями зовнішньої політики другого президентського терміну Трумена були створення навесні 1949 року НАТО, а також проголошення самостійної західнонімецької держави – ФРН. Тим самим розкол Європи, а потім і інших країн світу за ідеологічною ознакою остаточно оформився, і з цього часу холодна війна між США і СРСР стала визначальним чинником світової історії протягом наступних сорока років. До великих провалів зовнішньої політики Трумена слід віднести Корейську війну: втративши за півтора року бойових дій понад 54 тисячі людей, американці зуміли лише зберегти статус-кво, тобто контроль над Південною Кореєю.