Роки, які охоплює другий том щоденників, були вирішальним періодом у становленні Вірджинії Вулф як письменниці. У романі «Кімната Джейкоба» вона ще більше заглибилася у свій новий підхід до написання прози, що дозволило їй створити один із шедеврів літератури – «Місіс Деллоуей». Паралельно Вірджинія писала серію критичних есеїв для збірки «Звичайний читач». Крім того, у 1920–1924 роках. вона опублікувала більше сотні статей і рецензій. розмірковує про чутливість до критики («Мені краще припинити звертати увагу… це породжує дискомфорт»); визнається в сильному почутті суперництва з Кетрін Менсфілд («що більше її хвалять, тим більше я переконуюсь, що вона погана»). Після чаювання Вірджинія записує слова гостей: Т.С. Еліота, Бертрана Рассела, Літтона Стрейчі – і описує свої враження від нової подруги Віти Секвілл-Уест. Вперше російською мовою.