Поетичні мініатюри з філософським підтекстом Анн-Лу Стайнінгер (1963) у перекладі з французької Наталії Мавлевич. «Колекціонер ілюзій» Роз-Марі Пеньяр (1943) у перекладі з французької Ніни Куліш. «Герой оповідання,— говориться у вступі,— розпродає свої ненаглядні картини, але знаходить спосіб залишитися їх володарем». Чуттєвість цієї прози загрожує несподіваними висновками — так кулінарно-медичний етюд про відвари перетворюється на есе про психологію літературної творчості: «Ні, письменник не одержує есенцію, суть. Він лише фільтр, який розподіляє та відбирає, відводить і копить, зволікає, роздумуючи. Він утискає або доводить водою». Два оповідання Анн-Ліз Гробеті (1949–2010). «Здохни, мерзенне тварюка» — про психічно нездорову дівчинку та її матір, яка мріє «сплавити» дочку в якусь лікарню. Переклад з французької Марії Аннінської. І «Ніллі в ночі» — сповнений чорного гумору етюд про хропіння. Переклад з французького Михайла Яснова. Монік Швіттер (1972) з оповіданням «А якщо сніг, у крокодила…» Самотність і надія на кохання — ось нехитра тема цієї на вигляд інтригуючої історії. Переклад з німецької Марії Зоркою. «Книга Лукаса» Жана-Франсуа Сонне (1954) у перекладі Ніни Хотинської. Розповідь про грека, брехні-островітянина, і про «незручну спорідненість» його вигадок і темпераменту насилу і темпераментом автора новели, як, втім, і взагалі письменників. «Короткі оповідання» Ауреліо Булетті (1946). Мініатюри, що поєднують скепсис із добродушністю. Переклад з італійської Анни Ямпольської. Франц Холер (1943), живий класик швейцарської літератури. Розповідь «Камінь» — походження Землі та зародження життя, європейська історія та сьогоднішній день очима каменю. І завершують коротку антологію сучасного швейцарського оповідання «Тополя» Жоржа Піруе (1920–2005) у перекладі з французької Асі Петрової. Низка ліричних асоціацій, пов'язаних для автора з цими міськими деревами: «Бо кожна людина несе, притиснувши до грудей, своє невидиме деревце…»