Під час епохи колективізму в Китаї наприкінці 1950-х років сільська робоча команда, відповідальна за будівництво важливого шлюзу, отримує дивного новобранця: Хей-хая, худого, мовчазного та майже дикого хлопця. Призначений допомагати ковалю в кузні, Хей-Хай виявляється надзвичайно байдужим до болю чи страждань і водночас надзвичайно чутливим до світу природи. Оскільки робоче місце стає фоном для ревнощів і суперечок, очі Хей-хая залишаються прикутими до світу, який може бачити тільки він, шукаючи дива, які тільки він розуміє. Одного разу він знаходить усе, що шукав, втіленим у найпростіший і несподіваний спосіб: редьку. Цей темношкірий хлопець із надлюдською здатністю страждати та надлюдським ступенем чутливості представляє душу всього мого вигаданого твору. Жоден із усіх вигаданих персонажів, яких я створив відтоді, не так близький моїй душі, як він». Мо Янь, промова нагородження Нобелівською премією 2012 року. Пронизлива, потужна, абсурдна, зворушлива та жива, ця рання новела Мо Яня несе його безпомилковий відбиток. Виживання неблагородно, а влада тупа, але проблиски трансцендентного можливі: Редька фіксує людський стан із болісною силою». Гіш Джен, автор Мони в обітованій землі