Дихати ставало все важче. Колеги, напевно, схопилися і вже шукають її. А тут, унизу, її ніхто ніколи не знайде. Ганна зрозуміла, що зробила фатальну помилку, увійшовши в потаємні двері. Але перш ніж повернути назад, вона зробила ще кілька кроків, і тут коридор несподівано закінчився, вивівши її в простору кімнату з високою стелею. Ганна хотіла закричати, але крик застряг у неї в горлі. На голій кам'яній підлозі лежали скелети в лахмітті. Костлява рука одного з них тяглася до глиняного глечика. Мабуть, колись у глечику була вода, але він стояв на недоступній для нещасного в'язня відстані. Ганна, все ще не в силах видати жодного звуку, озирнулася. На протилежному боці зали у дверях хтось стояв. Особи і навіть постаті було не розглянути, їх приховував яскраво-червоний плащ, у який був одягнений незнайомець. Дикий, відчайдушний крик нарешті вирвався із грудей молодої жінки.