Емма нізащо на світі не хотіла залишатися наодинці із цим створенням. Хто знає, до яких це може спричинити наслідки. «Іди! - Прошепотів їй внутрішній голос. - Потрібно вибиратися звідси якнайшвидше. Ти знайшла те, що шукала, тобі нема чого тут залишатися». Але вона, як і раніше, не знала, де в цій темряві вихід, і могла рухатися лише навмання. Хотілося сподіватися, що напрямок вона вибрала правильний. Нерішуче дівчина зробила кілька кроків у темряві, як раптом відчула, що кам'яна плитка під ногами стала м'якою і в'язкою, ніби твердий камінь перетворився на рідке болото! Емма відчула, що починає повільно занурюватися в цю жижу. Вона спробувала витягти ноги з холодної тину, але з кожним рухом її засмоктувала все глибше і глибше. Невже їй судилося тут загинути?