Щодня після опівночі в замку щось трапляється... Катерина розуміла, що її життя висить на волосині. Однією рукою вона прихопила спідницю, щоб поділ не заважав тікати, другу руку витягла вперед, щоб не врізатись головою в стіну. Нарешті двері! Дівчина різко відчинила її і вибігла з коридору. Переслідувач не відставав: його кроки були чутні дедалі чіткіше. Він міг наздогнати Катерину будь-якої миті! - На допомогу! На допомогу! – кричала дівчина. - Хто-небудь! Допоможіть! Вона спіткнулася об камінь і боляче вдарилася, впавши на підлогу. Катерина відповзла вбік і причаїлася. На щастя було темно, і переслідувач пробіг повз, не помітивши її. Катерина озирнулася: вона лежала у темній кімнаті без вікон, без світла, нічого роздивитися не вдалося…