Ось уже тридцять років Еліс Манро називають найкращим у світі автором коротких оповідань, але до російського читача її книги приходять тільки тепер, після того, як письменниця отримала Нобелівську премію з літератури. Критика постійно порівнює Манро з Чеховим, і це порівняння не позбавлене підстав: подібно до російського письменника, вона «скупими, але чудодійними штрихами намічає контури доль чи складні взаємини… це детально прописані портрети – з легкими тінями та глибокою перспективою…» (The Washington Post Book World). «У „Другу моєї юності“ Манро сповна виявляє цей рідкісний талант, – писала газета The New York Times Book Review. – Подібно до Реймонда Карвера, вона виписує своїх героїв так, що читачі, навіть належать до зовсім іншої культури, дізнаються в персонажах самих себе».