1886, Одеса – 1938, репресований у Ленінграді У першій, що вийшла в Києві тиражем 150 примірників, книзі Лівшиця «Флейта Марсія» був майже традиційний для тих років розділ «Переклади» – всі з «клятих поетів» Рембо, Корб'єра та Ролліна . Номінально Лівшиць належав до кубофутуристів київської групи «Гілея», але саме глибоке коріння творчості Лівшиця, що йде у світову культуру (передусім – французьку), робили цей «союз» натужним і штучним, – бурлюківське «Кожен молод, молод, молод.» , звичайно, можна видавати за «вільний переклад» з Рембо (як це було зроблено у виданні «Літературних пам'яток»), але цей переклад майже напевно народився з розмов з Лівшицем, який привносив у кубо-футуристичне середовище невластивий їй лоск. «Підсумковою» книгою перекладів Лівшиця з французької поезії стала закінчена в 1930 антологія «Від романтиків до сюрреалістів» (вийшла в 1934), - втім, в розширеному на третину вигляді книга була перевидана в 1937 («Французькі лірики»): для перевидання Лівшиць переклав, наприклад, «П'яний корабель» Рембо. Багато чого все ж таки залишилося за межами і цієї книги – скажімо, переклади всієї лірики Мольєра вийшли вже після загибелі Лівшиця, у 1939 році – як практикувалося в ті роки, взагалі без імені перекладача (практика «фіктивного імені» стала правилом лише через тридцять років). Лівшиць за родом обдарування був природним поетом-перекладачем у кращому значенні цього слова, інші його роботи – «Роман» або «Офелія» Рембо – просто відбивають полювання «змагатися» з ним: роль цих перекладів у XX столітті та сама, що «Будрис і його сини Пушкіна-Міцкевича або Коринфська наречена Гете - А. К. Толстого в XIX столітті, хоча дилетанти зазвичай саме в такі змагання пускаються. Якщо поетичний переклад лише у разі рідкісної удачі може бути заміною оригіналу, то Лівшицю належить таких «замін» більше, ніж будь-кому в цій антології. Лівшиць наприкінці життя багато перекладав з грузинського (дві третини перекладів втрачено), але з «французькою» ця частина його роботи незрівнянна. Після арешту поета 16 жовтня 1937 року достовірних відомостей про нього немає: згідно з офіційною довідкою, через рік він був чи то розстріляний, чи то помер під тортурами, чи взагалі вся ця довідка – чиста липа, бо вона повідомляє про його смерть «від серцевого нападу» (дату, до речі, вона дає 15 травня 1939 року, пізніше виникла дата 21 вересня 1938 року, так само непереконлива). Реабілітація Лівшиця, що мала місце у 1957 році, для видання французької поезії в СРСР мала важливе значення – переклади Лівшиця з того часу перевидавались постійно і під справжнім прізвищем.