Важко уявити науку без конференцій, без доповідей та їх обговорень. Саме в живому діалозі вчені перевіряють свої висновки, висловлюють нові ідеї, гарячкують і жартують, діють згоди та розходяться в думках. Але що залишається від казки потім, після того, як її розповіли? Адже не всі доповіді набувають друкованої форми, а від реплік, суперечок, приватних розмов і самого духу дискусій не залишається нічого, окрім невиразних спогадів. Чи можна перенестись у минуле та почути, як кипіли пристрасті на перших пострадянських гуманітарних конференціях? Виявляється, можна: ця атмосфера збережена у звітах про тридцять історико-філологічних читань 1991–2017 років, написаних Вірою Мільчиною, провідним науковим співробітником ІВГІ РДГУ та КРОКИ РАНХіГС. Її книгу можна читати як путівник по роботах фрагмент колективної пам'яті наукової спільноти та нариси до портрета цілого покоління вчених, які пішли і нині живуть.