Перед читачем — зворушлива, розумна та психологічно точна хроніка прогулянки як огляду творчих сил, досягнень та невдач життя, що передує власне літературній праці. І ця авторська рефлексія ріднить новелу Вальзера зі Стерном та його «оголення прийому»; а запальний і недовірливий склад, вміння майстерно «заблукати» в бічних відгалуженнях сюжету, збившись на довгий перелік предметів та асоціацій, наводять на згадку оповідальну манеру Саші Соколова в його «Школі для дурнів». Та й сам Роберт Вальзер звідкись звідти, навіть і в буквальному сенсі, судячи з його біографії та зізнань: «Короче кажучи, я заробляю мій насущний хліб тим, що думаю, розмірковую, вникаю, корплю, осягаю, вигадую, досліджую, вивчаю і гуляю, і цей хліб дістається мені, як будь-кому іншому, важкою працею».