«…Сергій голову підняв, але дивився не на Лелю, а кудись у простір. — Ану, не відвертайтесь! - Крикнула Леля. – Залишилося останнє – ліфчик. Увага! Р-раз! — Леля зірвала ліфчик, випросталась, розвернула плечі і злегка відвела їх назад, як роблять професіоналки. І тільки тепер заговорив Сергій: — У вас гуски пішли! — Що? – не зрозуміла Леля. – Ну, пухирці від холоду. Топлять тут погано. Навіщо ви принижуєте себе? – У голосі Сергія не було нотації, тільки співчуття, а точніше – жалість. – А роздягатися треба за коханням, а не просто так, Лелю! А Лелю… Лелю схлипнула, спочатку тихо, а потім голосніше, а потім полилися сльози…»