На літературній карті Срібного віку Ірина Одоєвцева, «маленька поетеса з великим бантом», як вона себе називала, та улюблена учениця Миколи Гумільова, займає особливе місце. Її перша збірка «Двір чудес» (1922) стала помітною подією в літературному житті і була дружно схвалена критикою. «… Чуття стилю такою мірою, як у Одоєвцевої, – ознака обдарування дуже великого», – писав Володимир Пяст. І навіть уїдливий Лев Троцький удостоїв Одоєвцеву свою похвалу, виділивши «Двір чудес» серед «книжок і книжечок»: «Дуже, дуже милі вірші». Однак популярність прийшла до неї ще раніше. На поетичних вечорах юна Одоєвцева користувалася великою популярністю і блискуче читала свої вірші, включаючи знамениту «Баладу про товче скло». Її одразу відзначив Олександр Блок, нею захоплювалися Корній Чуковський, Михайло Лозінський та Георгій Іванов. 1922 року Ірина Одоєвцева поїхала з Росії і більшу частину життя провела у Франції, але 1987 року повернулася на батьківщину, де їй довелося побачити свої книги виданими в СРСР величезними тиражами. Крім мемуарної прози, творчість Одоєвцева включає кілька романів, перекладених багатьма мовами, а також сім поетичних збірок, які стали невід'ємною частиною російської поезії ХХ століття.