Ірина Одоєвцева відома передусім як поетеса та авторка мемуарів «На берегах Неви» та «На берегах Сени». У 1922 році вона покинула Росію і повернулася лише у 1987 році. Їй, останній представниці далекого Срібного віку, довелося побачити свої книги виданими в СРСР. Повернення виявилося тріумфальним — наче нагороду за всі негаразди емігрантського життя. В еміграції Ірина Одоєвцева продовжувала писати вірші, але також звернулася до художньої прози та здобула популярність як автор романів та оповідань. Проза Одоєвцева, що стала значним явищем за межами Росії, довгий час залишалася незнайомою російським читачам. Кожен роман чи розповідь цікавий по-своєму, і в кожному з них відчувається приналежність письменниці до нової культурної реальності — російського Парижа, що тужить за часами, що безповоротно пішли, і з надією спрямованому в майбутнє.