Фрідріх Горенштейн став відомим і набув літературної репутації в червні 1964-го року, коли побачив світ номер «Юності», в якому було надруковано оповідання «Дім з баштою». Прихід нового художника хоч на малу дещицю та змінює цей світ, допомагає людині стати більш природною, тобто вільнішою, що, на жаль, не завжди означає — щасливішою. Здавалося б, серйозний і безумовний успіх початкової публікації передбачав такі, але цього не сталося. Обставини тогочасного життя глухим муром стали між письменником і читачами і змусили його врешті-решт залишити нашу країну. Втім, до середини 70-х його ім'я зрідка можна було зустріти на 16-й смузі «Літгазети» у «Клубі 12 стільців»; я пам'ятаю розповідь про людину, яка відчувала себе винною, коли її ображали і били. Саме почуття провини, як художній дар, ріднить Ф. Горенштейна з подвижництвом попередників у літературі, з великою і сумною традицією російського правдошукання. Це отримало підтвердження, починаючи з кінця вісімдесятих, коли ім'я письменника повернулося до нас, а кожна річ, що повертається, займала міцне місце на стрижні суспільної уваги. Варто лише згадати роман «Спокута», надрукований у нашому журналі, есе «Мій Чехов», драму «Суперечки про Достоєвського», романи «Псалом» та «Лойко-місце». І ще. Було б несправедливим не сказати про «присутність» Ф. Горенштейна в кіно, не дуже тривалому, але суттєвому — ним були написані спільно з Андрієм Тарковським сценарій фільму «Соляріс», спільно з Андроном Міхалковим-Кончаловським — сценарії «Раби кохання» та «Сьом» кулі». Попереджаючи нову зустріч читачів «Юності» з Фрідріхом Горенштейном, варто згадати і перегорнути десять журнальних сторінок того самого, вже давнього, дебютного оповідання — вони про хлопчика, у якого в дорозі померла мати. У його серці зійшлися і горе, і холодна байдужість, і злість, і самовідданість людська, і доброта; все, із чим життя не дозволяє розминутися. І не можна зупинити поїзд, підібрати інших супутників. Не можна змінити долі, яка не дарма відчуває нашу мужність та гідність. Нас чекає далека дорога і розлука, яка всіх з'єднає. Злотніков