Фрідріх Горенштейн – письменник та кіносценарист («Соляріс», «Раба кохання»), чию творчість без перебільшення можна назвати одним із вершинних явищ у прозі ХХ століття, – виявився явно недооціненим майстром російської прози. Він емігрував у 1980 році з СРСР, будучи автором однієї-єдиної публікації – оповідання «Будинок із вежею». Горенштейн давав читати свої твори вузькому колу друзів, серед яких були Андрій Тарковський, Андрій Кончаловський, Юрій Трифонов, Василь Аксьонов, Фазіль Іскандер, Лазар Лазарєв, Борис Хазанов та Бенедикт Сарнов. Всі вони були переконані в геніальності Горенштейна, про що писав, зокрема, Андрій Тарковський у своєму щоденнику. Головний інтерес Горенштейна – доля Росії, російська ментальність, витоки виникнення Російської імперії. На цьому епічному тлі важливою для письменника була і доля російського єврейства – «тема Росії та єврейства в аспекті їх взаємного та трагічно нездійсненного, в умовах тоталітарного суспільства, тяжіння» (І. В. Кондаков). Погляд Горенштейна на природу людини багато в чому визначила його внутрішня полеміка із Достоєвським. Як зазначив письменник одного разу в інтерв'ю, «в основі людини, незважаючи на Божий задум, лежить сатанинство, диявольство, і тому потрібно прикладати такі великі зусилля, щоб утримувати людину від зла». трагічного, близького до «проклятих питань» Достоєвського. Але ця праця винагороджується відчуттям ні з чим не порівнянним – дотиком до творчості Горенштейна як справжньої сутності буття...