Книга Л. І. Солженіцина «Угодило зернятко між двох жорнів» (29-й том Зібрання творів) – продовження його першої мемуарної прози «Бодалося теля з дубом» (28-й том). У роки вигнання (1974—1994) письменнику дісталося протистояти як комуністичній системі, так і найгіршим складовим західної цивілізації – збоченому розумінню свободи, демократії, прав та обов'язків людини, зумовленому відходом значної частини суспільства від духовних цінностей. Але два «жорна» не перемололи «зернятко». Художник залишився художником, а тому нариси вигнання виявилися і нарисами літературного життя – як у гірко-іронічному значенні, так і в сенсі прямому та високому: нам явлена історія створення «Червоного Колеса». Література тут невіддільна від життя, а тяжкі випробування – від радісного сприйняття світу. Тому в нарисах докладно змальовано щасливе сімейне життя, тому тут з рівною силою говориться «на чужому боці і весна не червона» і з захопленням! – «як різноманітна Земля», тому такі важливі портрети – близьких друзів і привабливих людей, лише одного разу зустрінутих, але які викликали незабутню приязнь. Палітра книги рідко багатобарвна, але буквально будь-який її епізод просвічений головною пристрастю Солженіцина - любов'ю до Росії, тривогою про її долю.