З волі долі «Гірський шлях» привернув до себе набагато менше уваги, ніж багатостраждальний «Грон». Серед тих, хто відгукнувся на вихід книги, була учениця Миколи Гумільова Віра Лур'є та Юлій Айхенвальд, який присвятив рецензію одразу двом сиринським збірникам (з яких віддав перевагу «Гірньому шляху»). І Лур'є, і Айхенвальд виявилися милосерднішими до поета-початківця, ніж попередні рецензенти. Наголошуючи на недоліках поетичної манери В. Сиріна, вони висловлювали впевненість у його подальшому розвитку та творчому зростанні: «Вірші Сиріна не стільки дають уже, скільки обіцяють. Тепер вони якось обросли словами — часом зайвими та важкими словами; але як скульптор тільки і робить, що в брилі мармуру відсікає зайве, так цей процес обов'язковий і для скульптора слів. Здається, що така дорога належить і Сиріну і що, працюючи над собою, він досягне цінних творчих результатів і над його поетичними довготами гору візьме вже й нині доступний йому поетичний лаконізм, бажана художня скнарість» (Айхенвальд Ю. // Руль. 1923. 28 січня. С. 13). Мельників. "Класик без ретуші".