Книга Михайла Ямпольського пропонує незвичайний погляд на творчість одного з лідерів сучасного російського авангарду Дмитра Олександровича Пригова. Зазвичай Прігов інтерпретується як один із головних представників вітчизняного концептуалізму. Такий підхід акцентує значення художнього жесту та саморефлексії. Ямпольський намагається показати, що за концептуальним фасадом ховається повноцінний художній світ, який абсолютно не зводиться до концепцій і гри ідей. Звідси критика самого поняття концептуалізму і пильний інтерес до поетики приговських текстів, наприклад, до запропонованої ним поетики транзитності знака, що проходить крізь медіум, що несе текст і створює особливу темпоральність. Ямпольський розглядає поетику метаформози, використання Пріговим арістотелівського та лейбницького принципу ентелехії в генезі текстів, встановлення на розуміння афекту як формального компонента творчості й багато іншого. У результаті перед читачем постає зовсім інша, незвична постать Пригова – відкривача нових поетик, що лежать далеко за межами концептуалізму.