«По річці, крізь цю літню ніч, зовсім як повітряна кулька, відпущена на привільні небес у День незалежності, четвертого липня, плив прогулянковий пароплав. На яскраво освітлених палубах без перепочинку танцювали невгамовні пари, але самий ніс та корми його таїлися в темряві; так що здалеку вогники цього корабля майже не відрізнялися від вибагливого скупчення зірок на небі. Він плив між чорними мілинами, м'яко розрізаючи неквапливо набухлу, темну приливну хвилю, що настає з моря, і залишаючи за собою тихі сплески різних мелодій, що хвилюються, – тут і „Лісові крихти“, її грали без кінця, ну і, зрозуміло, „Місячна затока“ . Позаду вже залишилися безладно розкидані вогні Покус-Лендінга, де якийсь поет зі свого горищного віконця встиг таки виглянути спалах золотистого волосся в швидкому кружлянні танцю. Ось і Ульм минули, де з-за величезних корпусів бойлерного заводу виплив на небо місяць, а ось і Уест-Естер, де він знову ковзнув за хмару, так ніким і не помічений. Сяйво палубних вогнів вистачило і на трьох юних випускників Гарварда; всі троє знемагали від нудьги і були в дещо похмурому настрої, тому тут же піддалися магії цих вогнів. Їхнє моторку зносило течією, і дуже велика була ймовірність зіткнутися з пароплавом, проте ніхто з них навіть не подумав завести мотор, щоб відплисти убік...»