Її звали Люся Ревзіна, Ольга Голубовська, Олена Феррарі. Ще були оперативні псевдоніми - "Люсі", "Ольга", "Ірен", були, мабуть, і інші. Ми знаємо про неї далеко не все, але й те, що встановлено, змушує замислитись. Про те, наприклад, яке відношення мала ця ефектна жінка з біблійними очима до потоплення в 1921 році яхти генерала Врангеля «Лукул», легко приписаного на її рахунок журналістами. І про її роль у вербуванні агентів для групи Ріхарда Зорге у Токіо. І про те, ким же вона була насправді: терористкою, яку заарештовувала ЧК ще 1919-го, «відданою справі партії» агентом розвідки чи однією з останніх поетес Срібного віку, яка дружила з Горьким? Чи розчарувалася вона у своїй творчості, чи принесла талант у жертву оперативній роботі? І, можливо, головне: чи треба шукати в її долі підтвердження поширеної фрази «збігів не буває» чи списати всі нещастя на волю злого року, без підозри на змову?..