Фархад — звичайний двадцятиоднорічний студент, який цікавиться вином, жінками та поезією та нехтує релігійним консерватизмом свого діда. Але він живе в Кабулі в 1979 році, і перші дні прорадянського перевороту ось-ось назавжди змінять його життя. Одного разу ввечері Фархад виходить випити з другом, який збирається втекти до Пакистану, і зазнає жорстокого насильства з боку групи солдатів. Через кілька годин він повільно приходить до тями в незнайомому будинку, побитий і розгублений, і спочатку думає, що він мертвий. Дивна та красива жінка затягнула його до себе додому на збереження, і Фархад поступово починає відчувати до неї заборонену любов — любов, яка втілює гнівне співчуття до страждань афганських жінок. Коли його розум пробирається через спогади, страхи та галюцинації, а контури реальності починають твердіти, він усвідомлює, що якщо він хоче втекти від солдатів, які хочуть завершити розпочату справу, він повинен залишити все, що любить, і знайти спосіб потрапити до Пакистану. Рахімі використовує свою скуту, скупу прозу, щоб відправити читача глибоко в розколотий розум і емоції країни, яка опинилася між релігією та політичними махінаціями світових наддержав.