Том містить «Хроніку» повоєнних подій, видану Юнгером під заголовком "Роки окупації" лише через десять років після її написання. Таке було і цього разу підняти матерію прожитого і продуманого досвіду над злістю дня, над повоєнним сум'яттям і мстивої чи великодушної ейфорією. Незважаючи на свій пізній, гностичний погляд на цей світ, згідно з яким врятувати його неможливо, автор все ж таки зумів витягти з досвіду свого життя надію на те, що навіть у катастрофічних тенденціях сучасності ховається можливість повороту на краще. Таке гельдерлінівське розуміння небезпеки та порятунку зближує Юнгера з Мартіном Хайдеггером і властиво тим небагатьом європейським і, зокрема, німецьким інтелектуалам, які зуміли не лише пережити, а й осмислити доленосні події історії минулого століття.