«…Він жив у величезній світлій квартирі-студії з триметровим диваном, і після того, як вона випила кави, а він склянку віскі, його рука ковзнула по її плечу. — Чому я повинна цілувати вас? - Запитала вона. - Я вас ледве знаю. І крім того, ви заручені. – Не звертай уваги. Їй це байдуже.— Ні, але все ж таки.— Ти славна дівчинка.— Так, але не повна ідіотка.— Добре, продовжуй бути просто славною дівчинкою…»