«З землі піднімаються колосся і дерева, піднімаються, ми знаємо це, звірі, які бігають полями, птахи, які літають над ними. Піднімаються люди зі своїми надіями. Як колоски пшениці чи квітка, може піднятися і книга. Як птах, як прапор…» — писав у післямові до цієї книги лауреат Нобелівської премії Жозе Сарамаго. є, все — пристрасть, лють, страх, прагнення світла… Кожна сторінка — це свого роду двері увійшовши до яких, потрапляєш у душу людини, в найпотаємніші її куточки. Людину можна принизити, змусити вважати себе знедоленим, ізгоєм, парією, розтоптати нею остаточно можна лише фізично, і той, хто «піднявся», — блискучий доказ цього,