Син Антоніди потонув у сільському ставку. Донька кашляла з самої весни і танула на очах. І Антоніда пішла до бабки Улі, про яку ходили страшні чутки: допомагати вона допомагала, але ціну брала непомірну. - Прокляли тебе, дівко. Сина втратила, і доньку скоро втратиш. - Я на все згодна! Тільки скажи, що робити? - Дитя тобі треба народити, воно за тебе розплатиться, а з тебе закляття зійде. Тільки знай: дитині цьому все життя замість тебе платити доведеться. Фактичний матеріал реальний. Злі очі, гачкуватий ніс, згорблена спина та інша відьмінська атрибутика у повісті відсутня. Польотів на мітлі не буде, буде просто життя.