Що може бути страшнішим за самотність? Коли нема з ким поговорити, окрім собаки? Коли єдиний син від тебе відвернувся і здається, нікому в цілому світі ти не потрібна і все краще позаду? Євгенія багато разів чула про те, що так буває, але ніколи не думала, що це станеться з нею. Проте – сталося. І тепер треба було думати, як жити далі, як справлятися з тугою, яка накочувала так часто й так недоречно. «Ми відповідаємо за тих, кого приручили». Цю фразу Сент-Екзюпері ми повторюємо так часто, що вона стала затертою, навіть банальною. Але немає іншого рецепту від самотності, крім як знайти людину, якій ще гірше, ніж тобі, і допомогти, пригріти, «приручити». Порадувати дрібницями: тарілкою гарячого супу в холодну погоду, невигадливим олів'єм у новорічну ніч, свіжовитими підлогами та вбраною ялинкою. Для Євгенії це стало рецептом від туги, ліками від самотності.