Їй дев'яносто із чимось там років. Вона майже нічого й нікого не пам'ятає, навіть своїх синів. Але уїдливості не втратила. Цілими днями вона вишиває похмурі висловлювання і зводить домашніх помічниць заплутаними історіями своїх любовних пригод. Він останній перспективний холостяк Північного Лондона. Він застібає гудзики без сторонньої допомоги, ходить на своїх двох і не бризкає слиною, коли каже. Але на відміну від неї він нічого не забув, навіть те, що хотів би забути. Цим двом залишилося не так багато часу на землі… Але раптом і його вистачить, щоби залікувати серцеві рани і знайти новий сенс життя? Щоб пожити трохи? У своєму новому романі британський письменник, лауреат Букерівської премії Говард Джейкобсон («Джей», «Мене звуть Шейлок») з властивою йому іронією, парадоксально сумною і підбадьорюючою одночасно, спонукає своїх героїв протистояти неминучому, а читати можливостях та шансах.