«Отрута, яка витрачає сторінки моїх книг, вселяє мені страх», – писав Марсель Жуандо. У «Роздумах про життя та щастя», що вийшли через два роки після «Роздумів про старість і смерть», 70-річний письменник пояснює, як він, католик і гомосексуал, одружений на мегері, навчився ігнорувати негаразди та людську ницість, зберігати гарний настрій та безтурботність, насолоджуючись любов'ю, об'єктом якої може бути Бог, доглянутий сад, спокусливий юнак чи ласкава кішка. жахливих речей, з якими стикаєшся в ньому щодня.

Навіть якщо все звалиться навколо мене – ніхто і ніщо не зможе нічого вдіяти з моїм щастям, яке я створив для себе з життя та смерті.

< Хіба людина, чиє народження – лише неявний наслідок божевільного акта, що чиниться часто в сп'яніння, результат виверження тілесної рідини, мало чим відмінного від сечовипускання, – може бути чимось іншим, ніж згустком плоті, засудженої до неминучого розкладання? Справжнє диво, що в цьому тілі є місце для душі, хоч би як мало воно було!