Книгу Марселя Жуандо (1888-1979) «Про моє падіння» було опубліковано за кілька місяців до початку Другої світової війни. Однак присвячена вона внутрішнім битвам - зі спокусами настільки сильними, що їх неможливо встояти. Душа, в якій найтемніші бажання труться боками, ніби вівці в нічній глибині стійла, упокорюється з неминучістю гріха і наказує стрімголов кинутися в незвідане.

У когось можна відразу розпізнати всі симптоми очевидної та жахливої вади; але особистість, душа - як її осягнути, як визначити? Чи є вона союзницею цієї пороку чи страждає від неї? Адже ставлення душі до того, що, здається, заповнює її, - саме це найважливіше.

Мені траплялося досягати дивних компромісів із самим собою у скоєнні святотатств, які, можливо, по суті були священнодіяннями. Немає нічого більш священного для мене, ніж мій Гріх - я приніс йому в жертву все, і ті постійні розрахунки, до яких він мене зобов'язує, подобаються мені через їхню складність.