У сьомий том зібрання творів класика Срібного віку та російського зарубіжжя Бориса Костянтиновича Зайцева (1881–1972) увійшли житійне оповідання «Преподобний Сергій Радонезький» (1925), ліричні книги його паломницьких мандрівок «Афон» (8) 1936), релігійні повісті та оповідання, а також нариси з «Щоденника письменника», присвячені історії, розвитку та традиціям російської святості. Ченці, оптинські старці, мандрівники і блаженні, видатні діячі церкви і просто російські православні люди, які волею долі відірвані від Росії, але не втратили духовних зв'язків з нею, – герої цієї книги. І в центрі – образ найулюбленішого святого російського народу – преподобного Сергія Радонезького, який явив, але словами Зайцева, у собі поєднання «в одному розсіяних рис росіян», приклад «ясності, світла прозорого і рівного».