Голови цього роману, що дивує нас, розташовані не цілком за хронологією, а так, як їх побудувала вибаглива пам'ять оповідача. І можливо, тому сюжет постійного «поєдинку» – нескінченного повернення старіючого чоловіка до юної жінки (сюжет сатира і німфи) – так легко пронизує весь роман від початку і до кінця. «Зляк» критик Марк Амусін. Узагальнений образ літнього шістдесятника побачив у «живучому старому» критик Віктор Топоров – і в свою чергу передрік йому живучість сучасного літературного героя. у подробицях, зображення історичного обстрілу Білого дому у 93-му році, на жаль, так і не продовжене, не підхоплене ніде більше у сучасних оповіданнях та романах. Як вигукнув в Інтернеті блогер: «Читайте! Читайте «Зляк!.. Не пошкодуєте!»