Ось уже тридцять років Еліс Манро називають найкращим у світі автором коротких оповідань, але до російського читача її книги приходять тільки тепер, після того, як письменниця отримала Нобелівську премію з літератури. Критика постійно порівнює Манро з Чеховим, і це порівняння не позбавлене підстав: подібно до російського письменника, вона вміє розповісти історію так, що читачі, навіть належать до зовсім іншої культури, дізнаються в героях самих себе. Адже вже у своїй дебютній збірці, «Танець блаженних тіней», Манро як за помахом чарівної палички демонструвала ординарні життя в неординарному ракурсі, ніби променем прожектора вихоплюючи ті яскраві моменти, коли одкровення виникає з-під верств самого повсякденного досвіду…