Доля відпустила А.В. Колчаку менше півстоліття, але в цей недовгий термін вмістилося стільки переломних подій, трагедій та бур, що вистачило б на кілька життів: великі війни та велике кохання, величезна влада та державна катастрофа. Один з останніх героїв Імперії, нагороджений за хоробрість Золотою Георгіївською зброєю, він досліджував полярні льоди і захищав Порт-Артур, мінував Фінську затоку і командував Чорноморським флотом, планував десант на Стамбул і був Верховним Правителем Росії - щоправда, зовсім недовго. Не впоравшись із місією рятівника країни, відданого союзниками, Колчака було розстріляно без суду 7 лютого 1920 року. Більшовики вважали його «найлютішим ворогом Радянської влади та «втіленням усієї старої неправди російського життя» (вираз Троцького). А Іван Бунін, виступаючи на панахиді, згадав Верховного Правителя такими словами: «Настане час, коли золотими письменами на вічну славу та пам'ять буде накреслено Його ім'я у Літописі Руської землі…”