Радянська пропаганда величала Червону Армію «Непереможною та легендарною», проте, поклавши руку на серце, на початку Другої Світової війни Вермахт мав набагато більше прав на цей почесний титул – у 1939–1942 рр. . гітлерівці йшли від перемоги до перемоги, «начисто» розгромивши всіх противників у Західній Європі та окупувавши пів-Росії, а військове мистецтво Рейху не знало собі рівних. Зрозуміло, тоді нікому не спало б на думку наслідувати приклад Петра I, який, здобувши перемогу під Полтавою, запросив на бенкет полонених шведських генералів і підняв «заздоровний кубок» на честь своїх «вчителів», - однак і РСЧА дуже багато чого навчилася у ворога, зрештою перевершивши німецьких «професорів» за всіма статтями (згадати хоча б Висло-Одерську операцію чи розгром Квантунської армії, порівняно з якими тьмяніють навіть знамениті бліцкриги). Але, хоч би скільки політруки твердили про «перевагу радянської військової школи», у кращих операціях Червоної Армії чітко видно «німецький почерк». Ця книга вперше аналізує військове мистецтво Вермахта на сучасному рівні, без огляду на ідеологічну цензуру, називаючи речі своїми іменами, віддаючи належне найстрашнішому противнику за всю історію Росії, адже, як писав Костянтин Симонов: «Так, нам далася перемога нелегко. / Так, ворог був хоробрий. / Тим більше наша слава!»