«…Яков Саулович усміхнувся своїм спогадам посмішкою трирічної дитини і лагідно подивився в обличчя Григорію Євсійовичу. Він не міг дивитися на Зінов'єва неласково, тому що цей надутий і зарозумілий тип, влада якого над людьми колись здавалася непорушною і безмежною, примудрився цю владу розгубити і впасти в цілковите нікчемність. Його головною помилкою, а краще сказати злочином, було те, що він не поширив червоний терор у часі та просторі, обмежившись кількома сотнями представників колись вищого петербурзького суспільства. А можливості для розповсюдження у нього були, люди для цього були, момент цілком відповідав духу і потребам часу, але боягузтво перемогло, і момент був втрачений. міг помститися йому за його боягузтво, нерішучість і дурість, завдяки чому до влади прийшов Сталін, поставивши всіх, а найбільше євреїв, у двозначне становище. Тепер можна пограти зі своєю жертвою, проявити акторство і все, що завгодно для того, щоб повною мірою насолодитися тим жахом, який обіймає мізерну душу колишнього володаря Петрограда та його околиць…»