«…Я прокинувся не від холоду, не через те, що загавкала дурна сусідська шавка, що злякалася нічного шарудіння, і не від кошмару, що приснився, як завжди, під ранок. Я прокинувся від болю, бо в моє горло вп'ялося лезо, яке здалося мені розпеченим. — Даруйте мені. Вибачте, заради бога! - сказав він тихо. У місячному світлі його обличчя було білим, як у мерця. За вікном тріщали цикади. Свіжий вітер ворушив легку фіранку. Я проковтнув грудку в горлі, і лезо знову боляче вкололо мене. — За що? Здавалося, він зрадів питанню, і пустився в плутані пояснення: - Тобі краще знати за що... Хоча, яка різниця... Ні, взагалі різниця є. Особливо, якщо це правда… Мені тоді буде легше… Насправді я не маю вибору. Я просто маю це зробити. Розумієте? О так, я розумів. Я слухав його тихий схвильований голос, відчував, як лезо ножа сильніше й дужче тисне на моє горло, і з кожним словом все виразніше розумів, що, схоже, він справді мене вб'є»