«Бармен змішав нам по коктейлю, кинув туди кубики льоду і встромив соломинки. Я зручніше вмостилася на високому стільці і озирнулася. Вдалині Свєтка подавала мені незрозумілі знаки. Я посміхнулася їй і повернулася до Андрія: – Знаєте, коли я побачила Вас уперше, як то кажуть, живцем… Він запитливо підняв брови, і я пояснила: – До цього я бачила Вас тільки на фотографіях в альбомі у Маркіна. Отож, коли я Вас побачила, то подумала, що Вас треба здати в музей, як картину чи статую. –Я такий старий? Очі його сміялися. – Ні. Ви такий гарний. Коктейль був смачний і я зробила великий ковток. – Ви не повинні належати якійсь одній жінці. Ви повинні належати народу як мистецтво. Схоже, я його радую. Він знову посміхнувся і теж відпив зі свого келиха»