«– Як це – «стриги»? – злякався Льова. – Я ж тут лише третій день. Я ще теорію не освоїв! – А чого тут освоювати? - Ділова поцікавилася наставниця, кремезна дама середнього віку з коротким чорним волоссям, що переходить на кінцях в червоні. – Теорія – це одне, а практика – зовсім інше. Стриги, давай. «Суха теорія, мій друже, а дерево життя пишно зеленіє»,— засміявся Мефістофель голосом Гаврилича. Льова, перебуваючи в напівнепритомному стані, дозволив підвести себе до крісла, де, нудьгуючи від нудьги, меланхолійно жував гумку худорлявий клієнт невизначеного віку. Йому могло бути вісімнадцять років, а могло і всі двадцять п'ять. Тремтячими руками Льова закріпив комір на курячій шиї своєї жертви і завмер. – Молода людина, ми стоятимемо чи працюватимемо? – суворо запитала наставниця. – Працювати, – насилу видавив із себе Льова. – Надюсику, підійди до нас, будь ласка, – покликали з далекого кута салону. - Момент, - відповіла наставниця і відчалила. Льова зацьковано подивився їй услід, а потім перевів погляд на відображення клієнта в дзеркалі прямо перед собою. – Всі в танк. Починаємо зліт, – сказав клієнт. "О Боже!" – подумав Льова»