Географічно та історично близькі один одному, після розпаду СРСР Білорусь та Прибалтика обрали полярні один одному шляхи розвитку. Республіка Білорусь оголосила себе спадкоємицею Білоруської РСР, створила Союзну державу з Росією, зробила російську мову другою державною, відмовилася від «шокової терапії», врятувала від знищення фабрики та заводи та зберегла модель соціальної держави. Прибалтійські республіки оголосили радянський період своєї історії «окупацією», увійшли до НАТО та Євросоюзу, звели зовнішню політику до виконання функції «буферної зони», що відокремлює Росію від Заходу, у внутрішній політиці зробили ставку на радикальний націоналізм, провели жорсткі ринкові реформи та знищили велику промисловість . Протягом багатьох років західні ЗМІ, політики та експерти запевняли, що «балтійський шлях» — це еталон для колишніх радянських республік, а Білорусь — «остання диктатура Європи». Але ці стереотипи, що нав'язуються, застаріли. І автор за допомогою аналітики, порівняння та статистичних даних доводить: саме білоруська, а не прибалтійська модель розвитку варта того, щоб бути прикладом для наслідування на пострадянському просторі.