“Була Прибалтика – стала Прое#алтика”, – такою міцною приказкою через чверть століття після розпаду СРСР описують стан справ у своїх країнах жителі незалежних Литви, Латвії та Естонії. Регіон, який вважався найпросунутішим і найуспішнішим у Радянському Союзі, тепер перетворився на подвійну периферію. Росії до Прибалтики більше немає справи – це міст, який міг би поєднати простір між Владивостоком і Лісабоном, а геополітичний буфер. У свою чергу і у «великій» Європі від «бідних родичів» не в захваті – до прибалтійських країн ставляться як до глухої малонаселеної околиці на східному кордоні Євросоюзу із занедбаними внутрішніми проблемами та фобіями. Прибалтика – це задвірки Європи, економічна пустка та глибока периферія європейської історії та політики. І такою вона стала через десятиліття посиленої євроатлантичної інтеграції. Колись жителям литовської, латвійської та естонської РСР обіцяли, що вони, «повернувшись» до Європи, житимуть як фіни чи шведи. Все вийшло не так: сучасна Прибалтика це найшвидший регіон у світі. Звідти емігрував кожен п'ятий мешканець і мріє поїхати абсолютна більшість молоді. Рівень зарплат порівняно з аналогічними показниками у Скандинавії – нижчий майже у 5 разів. За сьогоднішніх темпів деградації економіки (а найбільші підприємства як, наприклад, Ігналінська АЕС у Литві, були закриті під приводом «боротьби з проклятою спадщиною радянської окупації») та скорочення населення (у тому числі й політичного видавлювання «нащадків окупантів») через кілька десятків років балтійські країни перетворяться на обезлюднілі території. Жити там нема чого, і багато людей вже перестають пов'язувати своє майбутнє з цими країнами. Литва, Латвія та Естонія, які колись вважалися «балтійськими тиграми», все більше перетворюються на «балтійських привидів». Найпопулярніший прибалтійський жарт: «Останній хто буде відлітати, не забудьте вимкнути світло в аеропорту».