«Махабхарата» («Сказання про велику битву нащадків Бхарати») – найбільша пам'ятка давньоіндійського героїчного епосу. Фабулою епосу є оповідання про розбрат між двома претендентами на престол – нащадками Куру та синами Панду – що тривала 18 років, загибель Кауравов та відмова Пандавів від престолу. Однак мала частина поеми присвячена цій тематиці, а основне місце в ній посідають міфологічні, філософські та соціальні теми. Велика битва на Курукшетрі знаменує собою початок Каліюги - четвертої та останньої, найгіршої ери нинішнього циклу історії людства. Частиною Махабхарати є Бхагавад-гіта - важливе священне писання індуїзму (особливо вайшнавізму), багатьма шановане як Маха-Упанішад (Велика Упанішад). Індійська традиція вважає, що «Махабхарата» - єдиний твір, творцем якого був мудрець Вья Пуран. Дослідники вважають, що в основу епосу лягли перекази про реальні події, що відбувалися в Північній Індії в пізньодійський період: війні між союзами племен куру та панчалів, що завершилася перемогою панчалів. Родовід правителів дозволяють датувати битву XI ст. до зв. е… Пізні астрологічні обчислення індійських середньовічних авторів дають дату 3102 до н. е.Махабхарата містить близько 100 тисяч шлок (двовіршів), перевищуючи за обсягом «Одіссею» та «Ілліаду» разом узяті. Роботу над повним російським (прозовим) перекладом почав В. І. Кальянов (1908-2001) в Ленінграді в 1939 році, вона продовжується до цього дня. Опубліковано переклади 16 книг, ведеться робота над двома, що залишилися. Крім повного перекладу, існують також і часткові переклади (швидше перекладення) у віршованій формі. Темкіним та В.Г. Ерманом. Розбивка на розділи та їх назви належать авторам викладу.