Тіціано Скарпа не просто справжній письменник, лауреат літературних премій, а й спадковий венеціанець. Для нього історія Найсвітлішої республіки невіддільна від його особистих спогадів — дитячих ігор у дворах-камп'єлло, підліткових романів, кульмінації яких відбувалися у дверних нішах і на лавах (а куди ще подітися в місті, де немає автомобілів?), забігайлівок, не вказаних ні в ні одному "нормальному" путівнику. Ця книга підтверджує важкозрозуміле, але достовірне правило: коли автор знає в сто разів більше, ніж пише, це добре відчувається в тексті, хоч би яким коротким той був. Невипадково за вісім років "Венеція — це риба" витримала в Італії тринадцять видань.